Книжкова колекція професора Дмитра Степовика

Місцезнаходження: відділ літератури з питань мистецтв (вул. Велика Житомирська, 4)

Колекцію складають 112 примірників книг 1967-2013 років видання. Це праці з історії, культури та мистецтва, фольклору та етнографії, іконології та іконографії. У складі колекції книги, що висвітлюють україно-болгарські культурні зв’язки. Близько чотирьох десятків книг колекції належать перу  Дмитра Степовика. З них 3 книги – переклади книг Д. Степовика іноземними мовами.

Для ознайомлення з колекцією Дмитра Степовика слід звернутися до електронного каталогу бібліотеки та ввести у пошукове поле словосполучення "Бібліотека професора Дмитра Степовика".

Степовик Дмитро Власович – головний співробітник, доктор мистецтвознавства, професор історії мистецтва Київської Духовної Академії, професор історії культури Українського Вільного Університету в Мюнхені.

Дослідник сакрального (християнського) образотворчого мистецтва Середньовіччя та Нової доби XVII-XVIІІ ст. - ікони, фрески, мозаїки, гравюри, книжної мініатюри; зв'язків  давнього українського образотворчого мистецтва з мистецтвом країн Заходу; творчості майстрів образотворчого мистецтва українського походження у США, Канаді, Англії, Франції, Німеччині Італії, Болгарії. Кандидат мистецтвознавства (1970). Доктор філософії (1990), доктор мистецтвознавства (1992), доктор богословських наук (2001), професор  (1992), академік Академії наук Вищої школи України (2004); член Національної Спілки художників України (1976); керівник Відділу образотворчого мистецтва в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної Академії наук України.

Автор 40 наукових і науково-популярних книг з образотворчого мистецтва. Головний акцент у своїх працях Д.В. Степовик робить на гуманістичних основах національного мистецтва, неприйнятті майстрами аморальності, на виявах у творах мистецтва різних епох поширених світових мистецьких стилів візантинізму, готики, ренесансу, бароко, романтизму, класицизму.

Народився 7 жовтня 1938 року в селі Слободище Бердичівського району Житомирської області, українець. Вищу освіту здобув у Київському державному, тепер національному, університеті імені Тараса Шевченка, на факультеті, тепер інституті, журналістики (1955-1960). Сім років працював у Києві в редакції газети «Молодь України» (1960-1967). Три роки проходив підготовку в стаціонарній аспірантурі з образотворчого мистецтва в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології іме­ні Максима Рильського Національної Академії наук України (1967-1970). Після успішного захисту кандидатської дисертації з мистецтвознавства 1970 року незмінно працює до сьогодні в цьому ж Інституті на посадах молодшого наукового, наукового, старшого наукового, провідного наукового співробітника, завідувача Відділу образотворчого мистецтва. Під керівництвом Д.В. Степовика 12 аспірантів Інституту успішно захистили кандидатські дисертації з мис­тецтвознавства. З науковими цілями (наукові конференції й симпозіуми, читання лекцій, збір матеріалів для книг) Д.В. Степовик відвідав більшість країн Західної Європи, США, Канаду, а також частину країн, що вхо­дили колись до СРСР.

Викладацька праця Д.В. Степовика включає читання курсів лекцій, як запрошеного професора, - «Історія української культури» в Українському Вільному Університеті у Мюнхені - Німеччина; «Іконологія й іконографія» в Українському Католицькому університеті в Римі - Італія та у філії цього університету в Лондоні - Англія; «Українське образотворче мистецтво» в Альбертському університеті в Едмонтоні - Канада; і в Україні - «Релі­гії, культи і секти» на Філософському факультеті Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську; «Історія християнського мистецтва», «Візантологія» - в Київській Православ­ній Богословській Академії УПЦ Київського Патріархату.

В Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України Д.В. Степовик - редактор ряду монографій та наукових збірників, зокрема - третього тому багатотомного видання Інституту «Історія українського мистецтва»; співредактор усіх томів мисте­цької спадщини Тараса Шевченка «Повного зібрання творів Тараса Шевченка у 12-тьох томах». Як фахівець з іконознавства й сакрального мистецтва в цілому, Д.В. Степовик здійснює вагомий проект дослідження характеру відродження давніх мистецьких стилів у сучасному іконописі.

 Наукові зацікавлення: 

-  історія давнього українського мистецтва (гравюра, книжкова мініатюра, ікона);

-  історія болгарського мистецтва;

-  українсько-болгарські мистецькі зв'язки.

 Автор книг:

- "Українсько-болгарськi мистецькі зв'язки",

- "Олександр Тарасевич: Становлення української школи гравюри на металі" (обидві — Київ, 1975 р.),

- "Болгарське образотворче мистецтво. 1878-1978",

- "Сучасне образотворче мистецтво Болгарії: Шляхи і тенденції розвитку у післявоєнний період" (обидві — Київ, 1978 р.),

- "Українська графіка XVI-XVIII століть: Еволюція образної системи",

- "Українське мистецтво першої половини XIX століття" (обидві — Київ, 1982 р.),

- "Тарас Шевченко: малярство, графіка" (Київ, 1984 р.; перевид.: Київ, 1986 р.),

- "Тарасевич і українське мистецтво бароко" (Київ, 1986 р.),

- "Іван Щирський: Поетичний образ в українській бароковій гравюрі" (Київ, 1988 р.),

- "Храм і духовність" (Рим, 1990 р.),

- "Скарби України" (1991 р.),

- "Мистецька збірка Стецькових" (Сарасота, США, 1992 р.),

- "Релігії світу" (Київ, 1993 р.),

- "Києво-Печерська Лавра" (Київ, 1993 р.),

- "Скульптор Михайло Паращук: Життя і творчість" (Київ, 1994 р.),

- "Скульптор Лео Мол: Життя і творчість" (Київ, 1995 р.).

«Нова українська ікона: Іконографія і стилістика українського сакрального мистецтва ХХ – початку ХХІ століть» (2009).

Учасник всеукраїнських та міжнародних наукових конгресів і конференцій.

Премії: академічна премія імені Івана Франка (Президії Національної Академії наук України), премія імені митрополита Андрія Шептицького (Фонду духовного відродження України), премія імені Олександра й Леонтія Тарасевичів (часопису "Образотворче мистецтво").

Нагороди: президентський орден «За заслуги» 2-го ступеня (2008); церковні ордени Української Православної Церкви Київського Патріархату: святого рівноапостольного князя Володимира Великого 3-го ступеня (1998), 2-го ступеня (2003), 1-го ступеня  (2008); святих рівноапостольних Кирила і Мефодія (2005). Лауреат премій: імені Івана Франка Президії Академії наук України (1990); Фонду духовного відродження імені митрополита Андрія Шептицького (1992); Міжнародної премії Фундації Антоновичів (м. Вашингтон, США, 1998); Міжнародної премії Фонду Воляників-Швабінських (м. Нью-Йорк, США, 2005); премії імені Івана Нечуя-Левицького Українського Фонду культури (2007); премії імені митрополита Іларіона Огієнка (2009); Міжнародної премії Фундації Воскобійників (м. Бока Ратон, штат Флорида, США, 2009).